Думаєте це просто постери? Зовсім ні! Це історія однієї мрії. Історія маленької дівчинки і її ВЕЛИКОЇ мрії.
1935 рік. Україна. Маленьке містечко у Галичині. Маленька Іря не любить гратися ляльками. Ось вона на фото сидить, стискаючи у руках свою улюблену іграшку — машинку. І не потрібні їй усі ті ляльки і ведмедики, вона щоразу захоплено дивиться вслід великій блискучій автівці, яка раз на кілька днів проїздить центральною вулицею містечка. І серце маленької дівчинки завмирає, коли повз неї пропливає блискучий бік великої чорної красуні і чути як гарчить у неї всередині двигун, а в голові дитини тільки одна думка: «Я виросту, і куплю собі таку». 
А потім прийшли совєти. І замість красуні-автівки містом заторохтіли військові вантажівки, а ночами чорні страшні автівки, які забирали людей. Одної ночі забрали тата. Ірю з мамою вигнали з їхньої оселі. А потім була війна. 
Та щоб там не було, Іря не випускала з рук свою машинку – ніби талісман, який заспокоював і оберігав той крихкий дитячий світ. «Я виросту, і куплю собі таку».
Іроїда виросла. Усе в її житті змінилось. Була улюблена робота і велика родина. А в картонній коробці на шафі стояла її мрія. І коли всі довкола купували нові меблі, кольорові телевізори і сервізи, вона відкладала на свою мрію. 
Спочатку її діти, а тоді й онуки посміювались із дивакуватої старої, яка у свої шістдесят отримала права і щоразу, коли її питали що б вона хотіла, відповідала: «Я виросла, час купувати свою мрію». 
Життя бігло. Іроїді Мефодіївні було вже вісімдесят з гаком, коли її мрія таки здійснилась і під двором з’явився чорний як ніч, з блискучими боками Porsche. От тільки доля таки помстилась Іроїді за її впертість на шляху до мрії. У свої вісімдесят з гаком вона вже й ходити майже не могла, не те що сісти за кермо автівки. Тоді вона просила онука ставити їй ослончика коло машини і так сиділа, довго не відводячи від неї очей. 
Та якось глянула на онука, усміхнулась і сказала:
— Вези мою мрію далі.
А у її кімнаті на шафі у картонній коробці все ще стояла стара іграшкова машинка. Іроїда Мефодіївна дістала її, притиснула, як колись у дитинстві і проказала, ніби до тої маленької дівчинки: «Я виросла і здійснила твою мрію».